Жанр альтернативної історії: перші твори
Чи знаєте ви, що роман Марка Твена «Янкі з Коннектикуту при дворі короля Артура» не був першою працею у жанрі альтернативної історії? Його витоки можна простежити набагато раніше, у праці «Ab Urbe Condita» («Історія Риму»), написаній Титом Лівієм лише за десять років до нашої ери. Тит там розмірковував про те, як все могло повернутися, якби Олександр Македонський зазнав поразки від Риму.
Однак фрагменти пізньої античності, які ми сьогодні так цінуємо, становлять лише малу частину людської культурної історії — те, що витримало випробування часом. Чи могли більш ранні культури звертатися до цього жанру? Якщо так, наскільки глибоко у минуле міг би сягати такій уявний сторітелінг?
Якщо ми вийдемо за межі літератури й звернемось до лінгвістики, зокрема до використання умовних конструкцій («Якби я почувався добре, я б співав»), чи з'явився умовний спосіб на певному етапі культурного розвитку, чи він завжди був частиною людського самовираження? Зрештою, умовні конструкції не є конче необхідними для виживання. У простому, нехитрому житті збирачів та мисливців можна було б чудово обходитися без них.
І все ж, умовний спосіб у тій чи іншій формі існує повсюдно в усіх мовах, незалежно від культурного розвітку носіїв. Навіть маленькі діти інстинктивно створюють умовні конструкції, хоча спочатку вони не прив'язані до формальної граматики. Вони створюють умовні думки, керуючись власною логікою — «хочу цукерку, якщо буду хорошим» — які пізніше, завдяки навчанню, переростають у граматично стандартизовані «дорослі» вирази.
Дуже ймовірно, що давні люди з самого початку інстинктивно осягнули суть умовного способу завдяки причинно-наслідковим зв'язкам і досвіду. Наприклад: «Якщо я штрикну собі палицею в око, буде боляче».
Однак граматичне оформлення таких думок, ймовірно, розвивалося поступово, разом із формалізацією мови, розвитком абстрактного мислення та становленням соціальних структур, таких як закони й освіта. Ця еволюція також збіглася зі зростанням самосвідомості, зокрема усвідомленням смертності та роздумами над альтернативними реальностями.
Таким чином, здатність уявляти та формулювати альтернативні сценарії є глибоким і універсальним досягненням людства, що глибоко вкорінене в нашому колективному розвитку.
Цілком можливо, що перші альтернативні історії давні люди почали розповідати, щойно вони почали усвідомлювати безперервність подій — сягаючи часів до власного існування — вибудовуючи таким чином власне відчуття історії. Ці розповіді, часто міфологізовані, передавалися усно й, імовірно, змінювалися та адаптувалися з кожним переказом.
Цілком імовірно, що найдавніші міфи могли містити альтернативні закінчення. Однак, враховуючи священний характер міфів, подібні відхилення, швидше за все, вважалися єрессю. Оповідач, який наважився б запропонувати альтернативний фінал історії, міг зіткнутися з серйозними наслідками, наприклад, бути спаленим на тому ж багатті, біля якого він цю історію розповідав.
І хто знає? Можливо, його навіть могли зжерти на місці, щоб його єретичні ідеї ніколи не дійшли не то що до вух, а навіть і до уяви майбутніх поколінь. Уявіть, якій культурний пласт ми втратили.
