Як штучний інтелект формує людину

Штучний інтелект стає все більш вправним. Він уже чудово генерує тексти й картинки, результати стають дедалі кращими за змістом та з естетичного погляду, і майже цілком відповідають поставленим завданням.

Він вже цілком здатний, наприглад, не лише написати, але й ілюструвати дитячу книжку. Писати він непогано міг і раніше, а зараз він може намалювати чудову обкладинку і ілюстрації у єдиному стилі і зі наскрізним сюжетом (наведена тут ілюстрація згенерована НЕ найбільш досконалим на сьогодні безкоштовним інструментом, звідти й помилки у тексті).

Книжки для дітей молодшого віку дуже зручний об’єкт для застосування ШІ — мінімум тексту, дія обмежена в часі, проста драматургія та герої, спрощена мотивація. ШІ з легкістю вигадає героїв, якими керують дружба, цікавість та іноді страх та заздрість. Помістить таких героїв у простий сюжет, який розкладе на прості сцени. Для кожної сцени згенерує яскраву картинку.

Зрештою, таку книжку неважко опублікувати на Amazon, де її можна буде задешево роздрукувати в одиничному примірнику.

Простота створення, швидкість і низькі витрати призведуть до того, що такі книжки переважатимуть у асортименті на творами живих авторів. Неможливість конкурувати за ціною та швидкістю, зрештою, витіснить живих авторів з ринку зовсім. Не тому, що ніхто не захоче для своєї дитини справжньої лампової книжки від справжньої людини зі справжніми страстями та грехами молодості — самі автори перестануть працювати у цьому жанрі бо це стане нерентабельним.

З певного моменту діти зростатимуть на книжках, які постачатиме лише штучний інтелект. Цей контент не буде гіршим за створений людьми. Люди зазвичай створюють майже так само і майже те саме. Просто нові казки замінять старі, так само як фабричні пластикові іграшки одного разу замінили дерев’яні іграшки ручної роботи. Іграшок стало більше, вони стали дешевшими, дерев’яні іграшки ручної роботи залишились привілеєм колекціонерів.

І тут постає цікаве питання: якім буде внутрішній світ дитини та, у подальшому, дорослої людини, яка була сформована синтетичним дитячим контентом?

Адже дитячі книжки, а особливо ілюстрації з них, мають величезний вплив: навіть у дорослому віці ми постійно вихоплюємо з реальності, що нас оточує, відсилки до картинок, які колись бачили на сторінках дитячих книжок.

Навіть найдрібніша стилістична деталь може викликати з глубин пам’яті непевну асоціацію, яку, якщо покопатись, ми зв’яжемо з малюнком у книжці, назву якої ми можемо ніколи вже не згадати.

І хоча ми не пам’ятаємо ані назви книжки, ані про що там йшлося, ані інші ілюстрації, ми згадаємо, що ми відчували в ті часи, де тоді жили, які відносини були тоді між нашими батьками. Все те найважливіше, що нас насправді сформувало.

Звісно, згенеровані дитячі книжки не згенерують фальшиві спогади про дитинство. Але зможуть сформувати фентезійний світ своїх історій, якій також формує сприйняття навколишньої реальності. Так само, як певні поведінкові стереотипи, які ми черпаємо з книг, викривлюють наші мрії та наше внутрішнє позиціонування у світі.

Наприклад, якщо маленька дівчинка фанатіє від Попелюшки, то всі гарненькі хлопчики будуть для неї принцами, а кожна знайома доросла тьотя — феєю-хрещеною. І якщо якісь з хлопчиків-принців та тіток-хрещених будуть достатньо привітні та добрі до дівчинки — вона пов’яже їхні типажі зовнішності з ціми рольовими моделями і пронесе їх у своє доросле життя. Вона ще довго шукатиме для себе саме таких принців та фей-хрещених, аж допоки декілька разів не розчарується в ціх стереотипах.

Навряд чи це призведе до чьогось поганого та завадить комусь бути щасливим, або позбавить когось чогось. Звісно, ми ризикуємо певним збіднішанням наративів, зведенням більшості історій до фіксованої кількості сюжетів, коли ШІ вирішить, що якщо краще продаються певні сюжети, навіщо створювати інші. Але чи не те саме відбувається і з людським мистецтвом, яке є передусім сформованим ринковою кон’юнктурою?

Думати про все це не тревожно, а скоріше цікаво. І на думку приходить історія “K” з “Той, хто біжить по лезу 2049”. Пам’ятаєте, там герой Райана Гослинга, реплікант, якій завжди знав, що він синтетична істота, так само висмикував зі своєї пам’яті спогади про дитинство справжнього хлопчика. Ці спогади давали йому надію на те, що він такі справжня людина, а не реплікант. Але наприкінці він знайшов креативну студію, з якої в нього були всі ті спогади. Не фартануло.

Репликанту K, зрештою, не фартануло

А історія про репликанта “K”, у свою чергу, нагадує класичну історію іншої дерев’яної істоти, яка так само прагнула стати справжнім хлопчиком.

Як бачимо, справжні живі автори з плоті й крові так само переповідають одні й ті самі дитячі історії.