“Баррі” — руйнівник сюжетних арок

Теорія сторітелінгу вчить нас, що герої історії мають змінюватись під впливом обставин. Ставати кращими, і бути винагородженим за це. Таким чином глядачу показують, що світ є справедливим місцем, і добро у ньому перемагає.

Або навпаки, герої змінюються під впливом обставин, стають гіршими та врешті решт гинуть. Так глядач розуміє, що світ є справедливим місцем, і зло у ньому наздоганяє покарання.

Або ще раз навпаки (це здається неможливим, але лише у двовимірній системі старої морали, де усе або біле або чорне, але це цілком можливе у багатовимірних системах сучасної аморальності): герої стають все гіршими й гіршими, але залишаються безкарними, ба більше, ще й примножують свій успіх. Так глядач розуміє, що світ — та ще лажа, а справедливість — це тільки для дітей які гарно себе поводили увесь рік.

Або ще раз навпаки (але вже у інший вимір моралі), герої не змінюються, незважаючи на будь які випробування світу, котрий стає все гіршим й гіршим. Так глядач впадає у захват від безсенсовної стійкості і високоморальності героїв.

В серіалі “Баррі” все інакше. Головний герой всю дорогу з усіх сил намагається стати кращим, але жодного разу йому це не вдається. Він гине, але ця загибель не є покаранням, скоріше вона просто для того аби перервати цю безглузду низку стомлюючих спроб змінитись. При цьому з рештою йому вдається якимось дивом зробити цей світ трохи кращим і справедливішим місцем.

Як і годиться великій важливій історії, основна ідея серіалу розкривається у самому кінці - буквально на останніх кадрах епілогу. Якщо вам цікаво, у цьому тексті обговорення ідеї теж буде у самісінькому кінці. Тож, якщо не лякаєтесь спойлерів — дочитайте до кінця

Решта героїв теж не змінюються. Хоча, на відміну від головного героя Баррі Беркмена, вони й не намагаються. До того ж, якщо вони й виявляються покараними за якісь свої дрібні витівки, це покарання аж ніяк не покращує загальний світовий баланс добра і зла.

Світ Баррі — це світ заплутаних випадковостей, де будь які дії героїв у відповідь на ці випадковості не впливають взагалі ні на що. Впливають лише самі ці випадковості. Загалом, саме так як і у реальному світі.

При цьому серіал не є аморальним чи нігілістичним — безсенсовні спроби героя стати кращим викликать величезне співчуття, попри те що не залишають жодної надії.

Про що “Баррі”?

Хоча серіал за жанром і є кримінальною чорнушною комедією про найманого вбивцю на фоні внутрішньої голівудської кухні, насправді це драма про сім’ю.

Про пошуки своєї сім’ї тими, хто відчайдушно її потребує і шукає скрізь. І про тих, кому вона не потрібна взагалі. Про те, як нам здається, що ми її знаходимо, і про те, як вона завжди вискользує. Про те, як діти сепаруются від батьків, і як батьки сепаруються від детей.

Взагалі, мотив знайденої сім’ї останнім часом з’являється у кіно і на стримінгах усе частіше — майже у кожному серіалі можна побачити daddy/mommy issues, людей, котрі страждають від самотності, шукають і знаходять своє місце серед не рідних собі по крові людей.

Але у Баррі ця тема набуває трагічного пафосу. Незважаючи на це, що це все ж такі комедія, назвати серіал трагікомічним означатиме дуже його спошлити.

Герої

Баррі шукає батька. Свого справжнього батька Баррі намагається не згадувати. Мабуть на то була причина. Названий батько Ф'юкс — його кримінальний імпресаріо — хоча й люблячий, але ж занадто егоїстичний, не дуже його влаштовує. Тож він знаходить нового — театрального педагога Кусіно.

Кусіно не потребує сина. В нього вже є свій власний, але й він йому не потрібний. Він згадує про нього лише завдяки відносинам з Баррі — виявляється, існує такі відносини, як батько-й-син, і раптом в нього як раз є син, тож може це непоганий матеріал для актора? Коли він втрачає кохану йому навіть здається, що непогано було б під старість мати якусь сім’ю, аж раптом в нього ж є така сім’я — цілісенький син з внуком! Але з рештою виявляється, що цей тягар не для нього, і він символично вбиває свого сина, помилково злегка підстрилюючи його через двері.

Все, що потребує Кусіно — його робота. Він їй щиро відданий, він у ній дуже хорош, його робота — це його життя.

Така сама й акторка Саллі — подруга Баррі. Її також цікавлять лише сцена, знімальні майданчики, акторство і оголені нерви. Вона талановита та віддана професії. Байдужа до всього іншого: відносин, дружби, батьків, навіть до власного сина. Саллі — це Кусіно у майбутньому. Можливо, вона й не вб’є символично свого сина колись, але дружня та міцна сім’я на старість їй точно не загрожує.

Парадоксально, але саме Саллі й Кусіно — та сім’я, яку вибирає собі Баррі. Сім’я, яку він для себе вимріяв та апроприював. Але ця сім’я дисфункційна. Вони зраджують його за кожної можливості, хоча, важко казати про зраду з боку чужих людей. А Баррі для них саме чужий.

Баррі займається акторством лише заради того щоб бути ближче до Саллі й Кусіно. І щось йому у цьому акторстві навіть вдається (хоча, судячи з того, яким потенціалом наділяють Баррі творці серіалу, і якими кумедно жалюгідними показани інші, навіть професійні акторі, мабуть акторство на середньому по галузі рівні — не така вже й складна справа. Планка не зависока, впорається майже будь хто. Головне — пересидіти конкурентів у чергах на прослуховування і не відмовляти кому потрібно у ніжності).

Але Баррі готовий будь якої миті пожертвувати власною акторською кар’єрою заради них. Саллі, навпаки, ревнує Баррі до Кусіно. Вона й сама хотіла б такого батька, щоб він замінив їй її біологічну але чужу сім’ю.

Саллі ніколи насправді не хотіла бути з Баррі. Кожного разу вони опиняються разом лише за збігом обставин: або тому, що для її кар’єри добре бути поряд з медійним ветераном, або тому, що вона опиняється у такій глибокій дупі, що допомогти їй вибратись з неї може тількі материй професійний вбивця. Або тому, що від цього вбивці вже не можна ніяк здихатись. Хіба що навіювавши йому почуття провини і каяття та відправивши його до тюрми.

Пройдисвіт Ф’юкс шукає сина. Він знаходить його в особі Баррі, губить, потім знаходить знов і знов губить. Все його життя — це Баррі. Турбота про нього, помста йому, порятунок його або він нього. Врешті решт він має знайти спокій, повернувши своєму обраному синові його сина та дізнавшись про загибель Баррі. Але також можливо, що він продовжить потайки приглядати за сином Баррі зі сторони.

Ще є чудовий чеченець НоХо, якому відсутність брів, вій та волосся взагалі (актор, що його грає, страждає на алопецію) зовсім не заважає бути чарівним і вкрай харизматичним, але його пошуки сім’ї мають зовсім іншу природу. Не дивно, що він є скоріше основним рушієм сюжету, ніж одним з головних героїв.

Протягом серіалу жодний з героїв не проходить шлях змін.

Баррі нібито розкаюється, але він вже багато разів робив це у минулому і кожного разу повертався до того ж самого. Кусіно потрапив до в’язниці, але там він скоріше за все стане режисером тюремного театрального гуртка, якій сам і організує, буде там гарним наставником і педагогом та писатиме пьєси. Саллі рулитиме театральним гуртком у якісь засніженій провінції, зовсім як її наставник і вибраний батько. Ф’юкс знов буде щось мутити по криміналу, в нього буде виходити все краще, або його хтось вб’є.

У “Баррі” життя перемагає сторітелінг.

І нарешті: Major Spoiler Alert

Отже, як Баррі, вмирая, мимоволі робить цей світ трішечки кращим ніж він був до його смерті?

Справа не в тому, що світ звільнився від чергового лиходія-мокрушника. Можливо, житиме Баррі далі, він міг би позбавити світ значно більшої кількості злочинців. Хоча, це так собі виправдання для найманого вбивці.

Вся справа у сині Баррі Беркмана — Джоні.

Джон Беркман — це щасливий кінець історії. Єдиний на весь серіал син, який знайшов справжнього батька, хоча й фальшивого (хоча й біологічного), але якого в нього більше ніхто ніколи не відбере: ані правда, ані батьківські помилки, котрих той не зробить, адже він мертвий.

І дуже символічно, що Баррі знаходить своє останнє упокоєння там, де намагався знайти нового себе у самому початку — у такій самій недолугій акторській грі, як і у першій серії.