Корпоративна влада

Майже все у нашому світі є конструктами. Гроші — конструкт. Сім’я — конструкт. Влада — конструкт. Бог — конструкт.

І дали, чого не торкнися. Все це штучно створене людським суспільством заради оптимізації соціальних взаємодій.

Гроші спрощують обмін (уможливлюють торгівлю). Конструкт сім’ї оптимізує процеси розмноження, виховання потомства, а також соціальні процеси у масштабах громади та держави. Влада уможливлює соціальну взаємодію у макромасштабах. Конструкт Бога надає сенс існуванню людини, коли все решта перестає працювати.

Все це вигадано людьми з певними цілями, все це тримається лише на спільному міфі, у які всі ми або щиро віримо, або погоджуємось не заперечувати ці конструкти.

Існує ще безліч інших, що мають підтримувати певні основні конструкти, або існують у моральних лакунах: честь, звитяга, гордість, цехова солідарність, релігійні або гуманістичні чесноти, тюремні поняття, тощо.

Більшість конструктів є похідними від основних — сім’я, держава, Бог — та регламентують повсякденну взаємодію між людьми. Як людям спілкуватись, кому підкорюватись, кому керувати, чого не робити. Все це будується на тисячолітньому досвіді людей, еволюціонувало, доповнювалось та оптимізувалось, здобуло певного сенсу і є загально узгодженим.

Але є один важливий конструкт, котрий з’явився порівняно нещодавно, і якій не обумовлений безпосередньою людською взаємодією, але працює задля іншого прикладного, але найабстрактнішого конструкту, що набув повної незалежності — грошей.

Це конструкт можна називати по різному: капітал, капіталізм. Але все це одне й те саме і має на меті лише одне — надавати нових сенсів грошам. Відтворювати гроші, вигадувати для них нові форми, захищати гроші, обгрунтовувати значення грошей на рівні з сім’єю, владою та Богом.

Побічним і допоміжним продуктом цього є корпоративна культура, або, більш коректно — корпоративна влада.

На відміну від державної влади, котра базується на насильстві, корпоративна влада існує лише за рахунок єдиного раціонального страху — втратити джерело фінансування.

Але якби цей раціональний мотив збереження фінансування у обмін на час життя та зусилля був би єдиним, це не було б конструктом, скоріше більш розвиненою формою прагматичного потягу до самозабезпечення. Рівно таким самим як прагнення запобігти зараз або у майбутньому голоду, холоду та дискомфорту, набути більших шансів на успішне відтворення та збереження нащадків.

Саме для цього і було вигадано гроші у першу чергу — полегшити забезпечення основних потреб людини, у першу чергу біологічних, через полегшення обміну ресурсами.

Корпоративна влада йде набагато дали. Їй потрібно аби працівники не лише заробляли на їжу, житло, медицину, сексуалізуючий одяг та наркотики і алкоголь. Матеріальні стимули, як виявилось, недостатньо ефективні у висококонкурентних корпоративних світах. Працівнику потрібно забезпечити якимось вигаданим сенсом, бажано дотичним до загально гуманістичних цінностей або, принаймні, таким що набуває планетарного масштабу.

І це було б цілком чудово. Не кожна людина здатна вибрати для себе усвідомлену піднесену ціль, а головне, дотримуватись її достатньо тривало і наполегливо. Людині притаманне відволікатись від прекрасного, перемикатись на низьке, забувати. Для того і існує релігія — постійно нагадувати людині що в неї є духовні обов’язки, не лише фізіологічні потреби.

Страшне інше. Так саме як і в релігії віруючи наділяють служителів віри авторитетом Бога, починаючи більше вірити у церкву, ніж у Бога, і сама церква переймає на себе цей авторитет і починає вимагати від вірних аби вони служили їй замість служіння Богові, так і корпоративна влада починає персоніфікувати у собі високі цілі, котрим зобов'язує служити співробітників.

Співробітник має вірити, що найпряміший шлях до порятунку планети — саме у певній корпорації, а не будь де. І провести по цьому шляху зможе ні хто інший як корпоративний лідер.

Саме так як і шлях до Бога та спасіння лежить лише через певну релігійну конфесію, ба більше — через поклоніння певним митрополитам і праведникам.

Співробітники самі наділяють своїх роботодавців авторитетом і владою. Корпоративній лідер сприймається як місія, як христос. Він досягає певних беззаперечних успіхів, він вміє підкорювати дійсність своїй волі за допомогою ресурсів або харизми. Якщо це не справжня велич, і ти не гірше за нього — тоді покажи свої гроші.

І ось в нас вже готовий спаситель, котрому треба підкоритись бо така природа влади, яка завжди від Бога.

Працівник не лише дає владу керувати собою у виробничих процесах, він віддає власну свободу (одягатися, поводитись), підкоряючись корпоративним політикам.

Проте, зазвичай, кар’єра корпоративного лідера вельми швидкоплинна. Більшість бізнесменів або чинять помилки і банкрутують. Або чинять помилки і втрачають владу всередині своїх корпорацій, віддаючи контроль радам директорів та інвесторам. Або корпорації руйнуються під впливом зовнішніх факторів.

Або лідери банкрутують морально, раз за разом виявляючись мудаками. Їхня харизма втрачає силу, корпоративна паства розчаровуються і у лідері і у корпоративному вченні, яку лідер уособлював.

Бо будь якій корпоративний лідер — це лише людина, котра не має за собою нічого окрім ідеї і ресурсів нав’язати цю ідею людям на певний час, купуючи їхній час та увагу заробітною платою або рекламними контактами. Потім або ідея втрачає свою силу, або ресурсів на її підтримку у сяючому стані перестає вистачати.

І раптом виявляється, що підкорюватись безглуздим корпоративним політикам було безсенсовно, а рятувати планету можна у будь якому іншому місці, не присвячуючи всі свої сили і життя служінню корпорації і особисто постаті корпоративного лідера.

І можна знайти собі життєву мету, котра базується на нудних але добре перевірених загально людських цінностях та підкріплена працюючими соціальними механізмами. Замість якихось нових і модних, які були щойно вигадані аби підмінити корпоративні цілі примноження та захисту чужих грошей.

Ось декілька прикладів.

Допомога слабким, бідним і хворим. Виховання молоді. Ресоціалізація декласованих. Відродження, збереження та створення нових культур. Боротьба за права меншин, тварин, або іншу соціальну справедливість. Зміна суспільної думки на прогресивнішу, або навпаки, на консервативнішу, в залежності від точки зору. Зміна політичних режимів.

Зрештою, можна спробувати повірити у Бога.