Ксандру Васкул-Альбін

Нещодавно мені виповнилося 45. Вітати тут нема з чим, доречніше поспівчувати. Але все одно дякую. Сорок п'ять років - це, в кращому випадку, половина життя. Генетично я схильний дожити до кінця другого 45-річного терміну. Але приклад моїх бабусь і дідусів не надто надихає. Однак не нам обирати, коли і як померти (до речі, знаєте, що дуже ефективно оптимізує тривалість життя? Кацапські крилаті ракети! Ба-дум-тсс! Ось до чого картинка). Хоча друга половина мого життя ледве почалася, не зайве подумати про те, з чим я дійшов до цього віку. Ким я дійшов? Війна сильно скоригувала мою самоідентичність. Як і багатьох. До війни я вважав себе затребуваним фахівцем. Виявилося, що поза українським мовним простором мої компетенції нікому не потрібні. Крім того, мій досвід роботи однобічний, що залишає ще менше варіантів. До війни я відчував себе молодим красенем (просто відчував, а не вважав себе таким — це суттєва різниця), але нещодавно я робив селфі для розпізнавання обличчя у Дії і раптом в...

Чи знаєте ви, що в квантовій фізиці поняття часу є опціональним? Час тут мало впливає, ним навіть можна знехтувати. Тобто в структурі Всесвіту час не має значення. Не має значення настільки, що в макромасштабі його взагалі не існує. Всі події існують одночасно. Точніше, вони існують одночасно, тому що сама концепція «одночасності» сама по собі абсурдна в масштабах Всесвіту. Як так? У нас є час, нещодавно всі ми навіть мали наручні годинники! Так, годинники були, а в когось навіть досі є (я, наприклад, досі такий використовую). Але годинники — то не час. Це пристрої, які фіксують умоглядні інтервали між послідовними подіями. Але те, що події йдуть послідовно, і між ними є проміжки, придумали люди. І виключно для власної зручності і щоб не з’їхати з глузду. Зрештою, Всесвіт, з його масштабами, дуже складна і неосяжна річ, яка може легко зламати більшість мізків. Людині без ментальних милиць до нього не підступитись. Відразу обмовлюся: все це в контексті квантової фізики, яка років через ...