Часу не існує
Чи знаєте ви, що в квантовій фізиці поняття часу є опціональним? Час тут мало впливає, ним навіть можна знехтувати. Тобто в структурі Всесвіту час не має значення. Не має значення настільки, що в макромасштабі його взагалі не існує. Всі події існують одночасно. Точніше, вони існують одночасно, тому що сама концепція «одночасності» сама по собі абсурдна в масштабах Всесвіту.
Як так? У нас є час, нещодавно всі ми навіть мали наручні годинники!
Так, годинники були, а в когось навіть досі є (я, наприклад, досі такий використовую). Але годинники — то не час. Це пристрої, які фіксують умоглядні інтервали між послідовними подіями. Але те, що події йдуть послідовно, і між ними є проміжки, придумали люди. І виключно для власної зручності і щоб не з’їхати з глузду. Зрештою, Всесвіт, з його масштабами, дуже складна і неосяжна річ, яка може легко зламати більшість мізків. Людині без ментальних милиць до нього не підступитись.
Відразу обмовлюся: все це в контексті квантової фізики, яка років через 20 цілком може виявитися псевдонаукою. Більш того, навіть не всі квантові фізики згодні з таким розумінням часу. Наука — мутна річ.
Не соромтеся, я теж цього всього донедавна не знав. Дізнався я про це, коли почав досліджувати туманну здогадку, яка прийшла до мене з зовсім іншої, філологічної точки зору.
Нещодавно я провів такій собі уявний експеримент: уявив, що відчуває свідомість, яка опинилася в пастці комп’ютера (або пекла), де нею певним чином маніпулюють. Після маніпуляцій комп'ютер перезавантажується, і всі зміни свідомості обнуляються. Потім знову, і знову, і так нескінченну кількість разів. Так, я іноді думаю про дивні речі, вибачте.
Тоді я подумав, а якби всі ці нескінченні зміни не обнулялися, але зберігалися у свідомості? А раз це комп'ютер (або пекло), то чому б не припустити, що пам'ять про ці зміни не те що не обнуляється, а навпаки, їх неможливо забути? Тобто свідомість здобуває нескінченну пам'ять про нескінченну кількість подій. Звучить справді як пекло, чи не так?
Якщо ви пам’ятаєте кожну мить свого життя однаково добре, і кількість цих моментів нескінченна, чи має для вас різниця, чи мить А слідувала за миттю Б, чи навпаки? А чи були між цими двома моментами інші моменти? А якщо були інші, то скільки їх було?
Тобто все ваше нескінченне життя — це нескінченний альбом подій, де всі фотографії зберігаються в довільному порядку. Але їх так багато, що про порядок вже не йдеться.
Якщо ти вічна сутність і нічого не забуваєш, чи існує для тебе час?
Для мене цей підхід опосередковано підтверджується в наративному мистецтві — літературі та кіно. На відміну від живопису чи фотографії, де ми бачимо подію статичною, але наш мозок все одно придумує її передісторію і подальший розвиток (просто тому, що інакше не може), в кіно і літературі все побудовано на подіях і їх послідовності. Але навіть у літературі та кіно чудово спрацьовує техніка руйнування послідовності, множинності сприйняття однієї події кожним із задіяних героїв та інші оповідні прийоми. Постмодерністи давно нормалізували змішування хронології подій або розвернення часу навпаки, без руйнації цілісності оповіді.
Спочатку все це здавалося мені неймовірним парадоксом. Потім я відчув у цьому великий потенціал, який, на жаль, навряд чи зможу колись розвинути. І тут я згадав фільм «Прибуття», де все це вже не парадокс, а повсякденно використовується інопланетянами для контролю над реальністю.
Концепція виявилася не такою вже й свіжою. Мені знадобилося цілих 8 років після виходу фільму, щоб зрозуміти, про що йдеться. Цей 8-річний розрив не мав би значення, якби для мене не існувало часу. Але моє життя минуще, і я майже все забуваю, тож все це якось натякає…
Або ще один уявний експеримент:
Мій батько помер рік тому. Якщо через 20 років я зустрінуся з ним на небесах (я сподіваюся, що це буде рай, а не пекло чи комп’ютер), для нього, як для вічної на той момент сутності, моє прибуття станеться одразу після його власного. Тож це лише я сумуватиму в очікуванні нашої зустрічі.
До речі, зараз у кіно несецця багато всякої квантової фізики: мультивсесвіти, парадокси часу. Відверто кажучи, я все це не дуже розумію. Тож у наступні 8 років я чекаю для себе нових приголомшливих відкриттів.
