Мертві філозофи
Цей комікс, хоча у першу чергу він іронізує з марності філософської освіти, також може проілюструвати іншу проблему: оманливе сприйняття філософії як справжньої науки, на яку можна обпертися у реальному фізичному світи.
Ми надто часто і геть не обґрунтовано звертаємося до філософії у повсякденному житті, намагаючись пояснити філософськими вченнями проблеми, котрі у першу чергу стосуються соціальних питань, людської психології або політики.
При чому ми дуже рідко звертаємось за допомогою до суто психології, соціології або політології — справжніх, хоча й не зовсім точних наук. Проте до наших послуг завжди популярні цитати Канта, Ніцше, Платона чи Маркса. При тому що зазвичай погляди цих філософів були багато у чому протилежними і вони заочно полемізували один з одним, до них звертаються одні й ті самі коментатори у залежності від того, до якої ситуації чиї цитати пасують більше.
Цитати мертвих філософів надають висловлюванню ґрунтовності та підкреслюють інтелектуальні претензії коментатора. І зазвичай це працює. Філософські цитати заворожують — стаття з референсом до загально визнаного філософа не може не бути правдивою.
Проте за цім респектом до філософів ми геть забуваемо саму сутність філософії. Філософія — це ніфіга не наука. Це методика розробки гіпотез які неможливо перевірити та підтвердити дослідним шляхом. Хоча релігію часто вважають одним з напрямків філософії, саму філософію загалом також можна вважати релігією, яка розвивається з плином часу, генеруючи нові погляди, питання і відповіді, у які ми можемо лише вірити, але не перевірити.
Отже цитування філософів мало чим відрізняється від цитування Євангелія або Старого заповіту. І це порівняння — цитат біблійних та цитат філософських — найкраще ілюструє суть питання: Новий та Старий заповіти так само суперечать один одному як погляди Арістотель суперечили поглядам Платона, а Ніцше — Декарту або Жижеку.
Але всі ці джерела можна цитувати однаково успішно у залежності від контексту і ніколи не відчувати себе духовно порожнім. Власне, для цього вони й потрібні.
Звичайно, не завжди цитати безсенсові. Іноді вони використовуються релевантно, у наукових працях, аудиторія яких сама в курсі, про що йдеться, та до чого конкретно відсилає цитата. Професіоналів не просто ввести в оману.
Або серйозний науч-поп контент може достатньо роз’яснити контекст та сенс референса аби запобігти хибному тлумаченню. Але не завжди не підготовлений глядач здатен вірно зрозуміти всі відсилання, і тоді для нього всі ці згадки відомих імен стають не більшим ніж неймдропінг.
А іноді це і є нічим іншим ніж порожній неймдропінг не лише для глядача, але й для автора контенту, котрий використовує слова філософів як риторичний прийом для підкріплення власної слабкої аргументації.
Цей текст і сам також є прикладом зухвалого неймдропінгу. Тут використано достатньо імен філософів, про котрих більшість не знає майже нічого крім імен, тож здається, що автор, посилаючись на них, знає про що пише. Насправді, це не так.
Автор просто достатньо багато стикався з необґрунтованими філософськими цитатами котрі не відповідали контексту або використовувались як доказ якоїсь позиції, в той час як або взагалі не можуть бути використані як доказ, адже це не науково доведений факт, або використані хибно, у відриві від контексту, або взагалі помилково. Навмисно чи ні.
Наприклад, якісь західний коментатор може написати колонку у якесь видання, у якому стверджує що російсько-українська війна є не такою вже й страшною, адже мешканці західних країн спостерігають за нею у соцмережах та бачать її занадто деталізовано. Мовляв, справжня війна не може бути настільки задокументованою у відео, отже вона не справжня.
Для більшого обґрунтування своєї думки коментатор наводить референс до статті авторитетного сучасного (але вже мертвого) французького філософа Жана Бодріяра, у якій той аналізує у схожому контексті анті-іракську операцію “Буря в пустелі”.
Звучить солідно. Але якщо звернутись до тієї самої статті Бодріяра, з'ясовується, що той мав на увазі прямо протилежне — війна була справжня, страждання справжні, але опосередковане сприйняття подій телеглядачами створювало хибне відчуття несправжності.
Інший приклад. Просто зараз дуже популярним є згадувати “Присмерк Європи” — працю філософа Освальда Шпенглера, який помер до початку другої світової війни. У цій праці автор ще сто років тому пророкував занепад сучасної Західної цивілізації на основі історичних паралелей з цивілізаціями минулого: античної, єгипетської та інших. При чому Шпенглер призначив цей занепад ось прямо на наше сьогодення — буквально на 2020 рік.
Звичайно, дивлячись на те що коїться навколо і всередині нас, нам зараз не важко уявити що Шпенглер був правий.
Але ж які ще прогнози минулого колись справджувались? Чи дійсно Шпенглер відміряв нашій (і його самого теж) цивілізації 100 років на повному серйозі при тому що в нього не було і не могло бути ніяких реальних інструментів для такого прогнозування окрім історичних паралелей? До речі, не дуже певних, адже історичні дані про ті цивілізації не відрізняються точністю.
Але які історичні паралелі хоч колись справджувались достатньо точно?
Людям властиво цікавитись апокаліптичними прогнозами. Ґрунтуючись на наявних даних, прогнози Шпенглера дійсно можуть справдитись з надійними 50 відсотками вірогідності. Спробуєте побудувати на таких цифрах інвестиційну стратегію?
Насправді всі пророцтва чудово працюють постфактум і лише коли вони сформульовані достатньо розмито аби відповідати майже будь якій реальності. Пам’ятаєте, був такий собі Нострадамус?
Гіпотеза Шпенглера про 100 років що залишились — це скоріше дотепна ментальна вправа, ніж прогноз. Захоплююча гімнастика розуму. Як і будь яка інша філософія.
До речі, Шпенглер не включав до Західного світу а ні східну Європу включно з Україною, а ні росію, якої він взагалі пророкував свій унікальний шлях. У сучасному глобалізованому світі лише така деталь здатна знизити релевантність таких прогнозів щонайменше у половину.
Якщо розібратись, використання будь яких цитат стає абсурдними. Цитата, навіть наразі правдива і вмотивована, є завжди опорою на чиїсь авторитет. Але ми можемо згадати безліч випадків, коли майже всі моральні авторитети ніт-ніт, але іноді пороли херню. А навіть якщо не пороли прямої херні, з часом втрачали свій авторитет частково або повністю. І в результаті, наприклад, цитата Черчилля на мемі-мотиваторі зараз може важити приблизно стільки ж, скільки й вигадана цитата Стейтема. При тому що й цитата Черчилля може виявитись такою же вигаданою.
Самі по собі меми з псевдоцитатами стали найбільш вірним втіленням суті цитат — усього лише люди, котрі користуються швидкоплинним авторитетом серед інших усього лише людей (постійно схильних до помилок), продукують зазвичай помилкові або контроверсійні думки, котрі можуть слугувати лише вправою для розуму, але не істиною.
І на додаток, все це може бути вигаданим штучним інтелектом лише заради сміху або перепродажу нашої уваги.
